Сучасний підхід до лікування гострого та хронічного аденоїдиту в дітей

Косаковський Анатолій Лук’янович — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії Національної медичної академії післядипломної освіти
імені П.Л. Шупика, заслужений раціоналізатор України, відмінник винахідництва та раціоналізації

Гавриленко Юрій Володимирович — кандидат медичних наук, асистент кафедри дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика


УДК 616.323-007.61

Актуальність проблеми

На сьогодні хронічні запальні захворювання лімфаденоїдного глоткового кільця є найбільш поширеними серед хронічних форм патології дитячого віку, а операції на цій ділянці залишаються найчастішим хірургічним втручанням у дітей (Cohen D. et al., 2001; Yilmaz M.D. et al., 2002; Пронина Ю.В. и соавт., 2003; Лайко А.А. та співавт., 2006; 2010). Тому розробка сучасних ефективних методів консервативного лікування дітей з патологією лімфаденоїдного глоткового кільця є актуальною не тільки для дитячих оториноларингологів, але й педіатрів та сімейних лікарів. Враховуючи вищезазначене, стає зрозумілим, що патологія лімфаденоїдної тканини глотки, яка досить поширена серед дитячого населення, є актуальною проблемою сучасної медичної науки і потребує відповідної уваги спеціалістів.

В останні роки відзначають тенденцію до збільшення кількості як гострих, так і хронічних захворювань носа та навколоносових пазух у дорослих і дітей (Лайко А.А. и соавт., 2001; Будяков С.В., 2003; Пронина Ю.В. и соавт., 2003; Berger W.E., Schonfeld J.E., 2007; Безшапочний С.Б. та співавт., 2009а). Серед захворювань ЛОР-органів у дітей дошкільного та молодшого шкільного віку найчастіше виявляють гіпертрофію глоткового мигдалика і хронічний аденоїдит, що зумовлено анатомічним розміщенням глоткового мигдалика та його фізіологічними особливостями. Захворювання глоткового мигдалика у структурі патології верхніх дихальних шляхів у дітей дошкільного віку становлять до 30% (Мельников М.Н., Соколов А.С., 2000).

Анатомо-фізіологічні особливості глоткового мигдалика в дітей

Мигдалики закладаються під основою черепа в ембріональному синусі, який утворюється з II пари зябрових кишень. Піднебінні мигдалики наявні у 5-місячного, глотковий і трубні мигдалики — у 6-місячного, язиковий — у 7-місячного плода. Існує ембріональний зв’язок глоткового мигдалика з гіпофізом через черепно-глотковий канал. У новонароджених наявні всі мигдалики, але вони не розвинені. У нормі середні розміри глоткового мигдалика в них становлять 7 · 4 · 2 мм, у 1-річної дитини — 11 · 8 · 5 мм. Повністю глотковий мигдалик формується у віці 2–3 років.

Під впливом різноманітних зовнішніх чинників може відбутися гіпертрофія лімф­аденоїдного глоткового кільця, яка досягає найбільшого прояву у віці 3–7 років. Разом з тим збільшені мигдалики відзначають і в дітей віком <1 року. Порожнина носоглотки в цьому віці невелика і низька, тому незначне збільшення глоткового мигдалика може значно порушити носове дихання. Зворотний розвиток лімфаденоїдних утворень проходить поволі за рахунок загибелі лімфоїдних фолікулів і розростання сполучної тканини (Stewart M.G. et al., 2000; Лайко А.А. та співавт., 2010).

Поверхня глоткового мигдалика має вигляд складок, розміщених сагітально. Усього налічують 5–9 довгастих валикоподібних складок, які розділені борозенками (щілинами) і подібні до крипт. У товщі складок розміщені фолікули й дифузне скупчення лімфоїдних елементів. У нормі товщина глоткового мигдалика становить 5–7 мм, ширина — 20 мм, довжина — 25 мм (Лайко А.А. та співавт., 2006; 2010). Ці розміри є відносними, проте їх збільшення вказує на гіпертрофію глоткового мигдалика (аденоїдні вегетації).

Глотковий мигдалик не має крипт, а тільки борозенки, у які впадають вічка залоз, не має капсули і вкритий багаторядним миготливим епітелієм.

Кровопостачання глоткового мигдалика здійснюється за рахунок висхідної глоткової артерії. Венозна кров має відтік у вени глоткового сплетення. Глотковий мигдалик іннервується нервовими волокнами гілок VII, IX, X пар черепних нервів і симпатичними волокнами від періартеріальних сплетень (Шустова Т.И., Самоткин М.Б., 2000; Богомильский М.Р. та співавт., 2009).

Глотковий мигдалик відносять до периферичних органів імунної системи, що забезпечують слизову оболонку порожнини носа і приносових пазух імунокомпетентними клітинами і контролюють адекватність місцевої імунної відповіді, відомої як мукозальний імунітет (Заболотный Д.И. и соавт., 2001; van Den Akker E.H. et al., 2004; Лайко А.А. и соавт., 2006; Безшапочний С.Б. та співавт., 2009а). Глотковий мигдалик є частиною системи MALT (mucosa-associated lymphoid tissue), виконує інформаційну, захисну, кровотворну функцію. Інформаційна функція полягає в здійсненні контролю за антигенами, що потрапляють в організм, імунорегуляції та імуноадаптації на системному рівні. Лімфаденоїдна тканина глотки бере участь не тільки в антибактеріальному, але й антивірусному імунітеті за рахунок продукції неспецифічних чинників антивірусного імунітету — інтерферонів. Мигдалики продукують лізоцим, антитіла та підтримують видовий склад нормальної мікрофлори верхніх дихальних шляхів (Заболотный Д.И. и соавт., 2001; Passàli D. et al., 2004; Komorowska A. et al., 2005; Пухлик С.М., Нейверт Э.Г., 2008; Лайко А.А. та співавт., 2013).

Таким чином забезпечується місцевий захист слизової оболонки порожнини носа і приносових пазух, що пояснює часте поєднання риносинуситу і аденоїдиту. Тому у дітей часто відзначають замкнуте коло: у разі первинності розвитку гострого риносинуситу патологічний секрет із приносових пазух транспортується безпосередньо в носоглотку, де глотковий мигдалик відповідає адекватним запаленням на цю агресію, з іншого боку — при первинності розвитку бактеріального запалення в глотковому мигдалику створюються сприятливі умови для розвитку риносинуситу внаслідок блоку носоглотки набряклою лімфаденоїдною тканиною і погіршення носового дихання і вентиляції приносових пазух (Будяков С.В., 2003; Богомильский М.Р. та співавт., 2009; Wei J.L. et al., 2011). Глотковий мигдалик за таких обставин гіпертрофується, блокуючи тим самим носову частину глотки і порожнину носа. Погіршення носового дихання викликає зниження аерації приносових пазух і, як наслідок, обтяження перебігу риносинуситу. Утруднене носове дихання при аденоїдиті веде також до венозного застою в мозкових оболонках, порушення пам’яті та зниження інтелекту (Шустова Т.И., Самоткин М.Б., 2000; Борзов Е.В., 2002; Лайко А.А. та співавт., 2013).

У зв’язку з важливим значенням лімф­аденоїдної тканини носової частини глотки в імуногенезі та місцевому захисті слизової оболонки верхніх дихальних шляхів необхідно розширювати консервативні методи лікування та профілактики як гострого, так і хронічного аденоїдиту.

Класифікація захворювань глоткового мигдалика

Усі захворювання глоткового мигдалика поділяють на запальні та пухлинні (Лайко А.А. та співавт., 2010; Бредун О.Ю., 2011).

Запальні захворювання:

  • гострий аденоїдит;
  • рецидивуючий аденоїдит;
  • хронічний аденоїдит;
  • абсцес глоткового мигдалика;
  • гіперплазія глоткового мигдалика (аденоїдні вегетації, аденоїдні розрощення, аденоїди).

Пухлинні захворювання:

  • доброякісні (кіста);
  • злоякісні (лімфосаркома).

Гострий аденоїдит

Аденоїдит у дитячому віці характеризується перебігом як на тлі розрощення аденоїдної тканини (гіпертрофії глоткового мигдалика), так і за відсутності останньої. Терміни «аденоїди» і «аденоїдит» можуть доповнювати один одного, тобто вказувати на те, супроводжують аденоїдні вегетації запальний процес чи ні (Лайко А.А. та спів­авт., 2006; 2013; Пухлик С.М., Нейверт Э.Г., 2008; Безшапочний С.Б. та співавт., 2009б).

Хворі на гострий аденоїдит (гостре запалення глоткового мигдалика) скаржаться на біль і відчуття печії в носовій частині глотки та порожнині носа, утруднене носове дихання, слизово-гнійні виділення з носа, хропіння під час сну, загальну слабкість, відзначають «закриту» гугнявість. Відчуття закладання вуха вказує на зміни в слуховій трубі.

При передній риноскопії спостерігають явища гострого риніту. При задній рино­скопії відзначають збільшення глоткового мигдалика, його гіперемію, слизово-гнійні виділення, які стікають по гіперемованій задній стінці глотки.

Захворювання триває 5–6 днів, але часто переходить у підгостру або хронічну форму. Нерідко гострий процес переходить на трубні мигдалики і далі на бічні валки. При цьому під час фарингоскопії видно набряклі валки, різко гіперемовані фолікули з наявністю на деяких з них білуватих точкових нальотів. Захворювання може ускладнитися гострим середнім отитом, загорловим абсцесом, фарингітом, ларингітом.

Під час диференційної діагностики треба брати до уваги дифтерію носової частини глотки; вона виникає рідко, але є складною для діагностики.

Лікування включає застосування аерозолів з антисептиками 2–3 рази на добу, судинозвужувальних, антисептичних крапель у ніс (по 4–5 крапель 3 рази на добу). Доцільно застосовувати полівітаміни, антигістамінні та загальнозміцнювальні засоби. За неефективності лікування і розвитку підгострої форми захворювання промивають порожнину носа розчинами антисептиків та відварами лікарських трав і застосовують антибіотики згідно з антибіотикограмою протягом 10 днів. Менш тривалі курси лікування (5–7 днів) часто не забезпечують ерадикації бактеріальної мікрофлори (Лайко А.А. та співавт., 2013).

Хронічний аденоїдит

Частота розвитку хронічного аденоїдиту становить до 10% у хворих без гіпертрофії глоткового мигдалика, а за її наявності — значно більше (21,5–83,7%).

У розвитку хронічного аденоїдиту найбільше значення мають гноєтворні коки, бактерії, віруси та умовно-патогенні мікроорганізми, які на тлі зниження місцевого і загального імунітету внаслідок дії екзо- та ендогенних чинників призводять до розвитку хронічного запалення глоткового мигдалика. Останній найчастіше виникає внаслідок перенесеного гострого аденоїдиту. Патоморфологічні зміни при цьому майже аналогічні таким при хронічному тонзиліті. Нерідко запальний процес поширюється на бічні валки, слухову трубу та слизову оболонку глотки.

У дитини періодично відзначають утруднене носове дихання, частий і тривалий нежить, порушення сну та апетиту. Реєструють також гугнявість, субфебрильну температуру тіла, головний біль, загальну слабкість, енурез, відчуття закладення в носовій частині глотки та вусі, садніння та незначний біль у носовій частині глотки, кашель внаслідок затікання слизових виділень у гортань.

Під час загального огляду відзначають блідість шкірних покривів, зменшення шару підшкірної жирової клітковини, порушення розвитку зубощелепної та дихальної систем, збільшення потиличних і шийних лімфовузлів. Нерідко ці діти відстають у фізичному та психічному розвитку внаслідок хронічної інтоксикації. При риноскопії відзначають запальний процес у глотковому мигдалику; слизові, слизово-гнійні та (рідко) гнійні виділення, які стікають у ротову та гортанну частини глотки і навіть у гортань, трахею.

При ендоскопічному огляді носової частини глотки поверхня аденоїдних вегетацій пухка, блідо-сірого кольору або склоподібна, набряк нагадує носові поліпи. На дні порожнини носа, задній поверхні м’якого піднебіння, задній стінці носової частини глотки виявляють слизові виділення молочно-білого кольору. Наліт відсутній, що виключає дифтерію. Проте у хворих на хронічний аденоїдит завжди слід брати мазок для дослідження на дифтерійну паличку, тому що носова частина глотки є резервуаром для неї.

У хворих на хронічний аденоїдит часто виявляють захворювання порожнини носа, приносових пазух, слухової труби та вуха, глотки та гортані, а також патологічні зміни в нижніх дихальних шляхах, серцево-судинній та імунній системах. Порушення системного імунітету проявляється у пригніченні фагоцитарної та Т-клітинної ланки, дисбалансі імуноглобулінів (immunoglobulin — Ig) А, М, G і секреторного Ig A.

Проводять 2–3 курси консервативної терапії, яка полягає в застосуванні антигістамінних, імунокоригуючих, стимулюючих препаратів, вітамінів, аерозолів (лінійка препаратів Аква Маріс®, назальний спрей Мераліс® на основі морської води з мінералами та мікроелементами), електроаерозолів з антисептиками, антибіотиків та промиванні носової частини глотки 10% розчином повідон-йоду, розведеним у 10–30 разів, або іншим сучасним антисептиком.

У разі неефективності консервативної терапії виконують аденоїдектомію під загальною анестезією. Як правило, хірургічне лікування проводять при гіпертрофії глоткового мигдалика II–III ступеня, проте показанням до операції служить не стільки розмір аденоїдів, скільки розвиток зумовлених ними розладів у дитячому організмі.

Засновником хірургії глоткового мигдалика вважають датчанина Вільгельма Мей­єра, який виявив у носовій частині глотки випуклу тканину, що за виглядом і кольором була подібною до земляних черв’яків, та виготовив кільцеподібний ніж (кюретку) для видалення цієї тканини. Аденоїдектомію — видалення гіпертрофованого глоткового мигдалика — В. Мейєр уперше провів у 1868 р. в Копенгагені за власною методикою із використанням сконструйованого ним самим інструмента. Ця операція не тільки стала найпоширенішим хірургічним втручанням у дітей — її вважають найуспішнішим хірургічним методом лікування взагалі. За допомогою якісно проведеної аденоїдектомії (якщо вона виконана за показаннями, технічно правильно і завчасно) можна позитивно вплинути на роботу органів дихання і слуху, фізичний і розумовий розвиток дитини, а також визначити та поліпшити якість її подальшого життя (Лайко А.А. та співавт., 2006; 2013).

Відзначимо, що аденоїдектомію слід проводити тільки після затихання запального процесу незалежно від ступеня збільшення глоткового мигдалика та віку хворого (Лайко А.А. та співавт., 2013).

Гіпертрофія глоткового мигдалика

Етіологічними факторами розвитку гіпертрофії глоткового мигдалика й аденоїдиту в дитячому віці є не тільки рецидивуючі вірусні та бактеріальні інфекції, але й алергічні захворювання, супутня патологія імунної, нервово-ендокринної систем, порушення обміну речовин (Пухлик С.М., Ней­верт Э.Г., 2000; Darrow D.H., Siemens C., 2002; Безшапочний С.Б. та співавт., 2009а).

Основною клінічною ознакою наявності аденоїдів є утруднення носового дихання, сон з відкритим ротом, загальні та місцеві прояви запалення. Ступінь порушення носового дихання залежить від розміру, форми та будови аденоїдів, відносності їх обсягу до розміру порожнини носової частини глотки, а також супутніх запальних змін (Лайко А.А. та співавт., 2006; 2010). Утруднення носового дихання і обмеження рухливості м’якого піднебіння внаслідок порушення кровообігу в ньому, а також зміни обсягу верхніх резонаторів викликають порушення мовної функції, так зване rhinolalia clausa posterior. При цьому діти з великими труднощами промовляють носові приголосні звуки, мовлення у них стає приглушеним, уривчастим. Значне утруднення носового дихання призводить до дихання ротом, діти перебувають у стані постійного кисневого голодування. Грудна клітка в них вузька і сплощена з боків, груднина випнута дещо вперед («курячі груди») (Безшапочний С.Б. та спів­авт., 2009а; Лайко А.А. та співавт., 2013). Дихання ротом призводить до недостатнього зволоження, зігрівання й очищення вдихуваного повітря, постійного охолодження порожнини рота, глотки та нижніх дихальних шляхів. Вдихувана ротом маса мікроорганізмів і пилових частинок осідає на слизовій оболонці глотки, трахеї, викликаючи простудні захворювання, ангіну, фарингіт, захворювання бронхів і легеневої тканини.

Аденоїдні вегетації під час сну можуть збільшуватися через венозний стаз і призводити до вираженого порушення дихальної функції аж до зупинки дихання внаслідок інтермітуючої обструкції верхніх дихальних шляхів, тобто до синдрому обструктивного апное уві сні. Тому діти з аденоїдами часто сплять неспокійно, з відкритим ротом, нерідко хроплять, з відкритого рота витікає слина. Часто при аденоїдах і аденоїдиті відзначають затікання слизу з носової в ротову та гортанну частину глотки, що призводить до тривалого кашлю.

Запальний процес нерідко поширюється на порожнину носа, формуючи риніт, риносинусит з рясними виділеннями з порожнини носа, подразненням шкіри присінка носа і верхньої губи, яка стає гіперемованою, потовщеною, покривається тріщинами (Лайко А.А. та співавт., 2010). Як зазначено вище, часто ці патологічні стани розвиваються паралельно з рецидивуючими і хронічними запальними захворюваннями бронхолегеневої системи, тому такі пацієнти водночас перебувають у полі зору й оториноларингологів, і пульмонологів та педіатрів.

Особливості діагностики гіпертрофії глоткового мигдалика та аденоїдиту в дітей

Діагностика гіпертрофії глоткового мигдалика та аденоїдиту, особливо в дітей молодшого віку, часто буває утрудненою. Це пов’язано, насамперед, з особливостями будови носової частини глотки. У дітей вона доволі вузька, подовжена, відмічають високе стояння м’якого піднебіння. Характерним є виражений глотковий рефлекс і неспокійна поведінка дитини, що часто унеможливлює виконання задньої рино­скопії, навіть у дітей старшого віку. Пальцеве дослідження носової частини глотки найчастіше не дає повної інформації щодо гіпертрофії глоткового мигдалика, його розміру, форми, стінок носової частини глотки і безпосередньо хоан і потребує достатнього практичного досвіду. Це пояснюється тим, що на введення пальця лікаря в носову частину глотки констриктори глотки відповідають скороченням, глотка стискається, і розміри її зменшуються. Крім цього, пальцеве дослідження негативно сприймається як дитиною, так і її батьками, перш за все з психологічних причин, а також через можливість механічної травми, яка може призвести до провокації інфекції.

На сьогодні завдяки широкому впровадженню в практику сучасної оптичної апаратури найбільш раціональним методом діагностики гіпертрофії глоткового мигдалика й аденоїдиту є ендоскопічне дослідження порожнини носа і носової частини глотки (Протасевич Г.С. и соавт., 1989; Тарасова Г.Д., Мокроносова М.А., 1999; Лайко А.А. та співавт., 2000; 2006; 2013; Мельников М.Н., Соколов А.С., 2000; Kubba H., Bingham B.J., 2001; Шелудченко Т.П. и соавт., 2002; Yilmaz M.D. et al., 2002; Гаращенко Т.И. и соавт., 2012).

За розміром виділяють три ступеня аденоїдів:

  • I — аденоїди малого розміру (прикривають верхню ⅓ просвіту хоан);
  • II — аденоїди середнього розміру (прикривають ⅔ лемеша);
  • III — аденоїди великого розміру (прикривають весь або майже весь просвіт хоан).

Існує й такий варіант розподілу ступенів збільшення глоткового мигдалика:

  • I — глотковий мигдалик перекриває хоани на ⅓ (міститься тільки в носовій частині глотки; міститься у носовій частині глотки і поширюється у порожнину носа);
  • II — глотковий мигдалик перекриває хоани на ⅔ (міститься тільки в носовій частині глотки; міститься у носовій частині глотки і поширюється у порожнину носа);
  • III — глотковий мигдалик перекриває хоани повністю (міститься тільки в носовій частині глотки; міститься у носовій частині глотки і поширюється у порожнину носа).

Розміри аденоїдів не завжди відповідають викликаним патологічним змінам в організмі. Іноді аденоїди I–II ступеня супроводжуються різким утрудненням дихання через ніс, зниженням слуху, нічним хропінням та іншими патологічними змінами. Гіпертрофію глоткового мигдалика слід диференціювати від юнацької ангіофіброми носової частини глотки та інших пухлин цієї локалізації, викривлення носової перегородки, гіпертрофічного риніту, поліпів і новоутворень порожнини носа (Yilmaz M.D. et al., 2002; Лайко А.А. та співавт., 2013).

Судячи з клінічного досвіду, дуже важко відрізнити аденоїдит бактеріальної природи від алергічного запалення. Алергічний риніт у дітей проявляється симптомами подразнення слизової оболонки порожнини носа: свербінням, чханням, слизовими виділеннями з порожнини носа, натіканням слизу в носову частину глотки, нічним кашлем і, як наслідок, утрудненням носового дихання (Лайко А.А. та співавт., 2001; 2013; Пухлик С.М., Нейверт Э.Г., 2008; Безшапочний С.Б. та спів­авт., 2009а).

Особливості консервативного лікування гіпертрофії глоткового мигдалика та аденоїдиту в дітей

Зазначимо, що тривалість консервативної терапії із застосуванням судинозвужувальних крапель обмежена. У зв’язку з цим залишається актуальним пошук ефективних засобів для місцевого застосування, які враховують патогенетичні механізми розвитку захворювання і мають елімінаційний вплив.

У зв’язку з важливою роллю лімфаденоїдної тканини глотки у формуванні імунологічному захисту організму дитини показання до хірургічного втручання при захворюваннях піднебінних мигдаликів і глоткового мигдалика сьогодні значно звужені, пріоритет надають консервативній терапії. Як зазначено вище, однією з найважливіших функцій глоткового мигдалика є формування IgА-продукування імуноцитів для забезпечення гуморального імунітету слизової оболонки верхніх дихальних шляхів. На думку багатьох дослідників, проведення аденоїдектомії при гіпертрофії глоткового мигдалика за клінічними показаннями (порушення дихання, рецидивуючі захворювання середнього вуха, хропіння та ін.) порушує структурно-функціональні взаємини, призводить до імунної недостатності слизової оболонки не тільки локальної ділянки носоглотки, але й організму в цілому (Тарасова Г.Д., Мокроносова М.А., 1999; Заболотный Д.И. и соавт., 2001; Passàli D. et al., 2004; Komorowska A. et al., 2005; Пухлик С.М., Нейверт Э.Г., 2008; Лайко А.А. та співавт., 2013). Це може сприяти підвищенню частоти виникнення гострих респіраторних інфекційних захворювань або стати пусковим моментом розвитку хронічного запалення в порожнині носа і приносових пазухах (Пронина Ю.В. и соавт., 2003; Лайко А.А. та співавт., 2013).

При алергічному запаленні глоткового мигдалика оториноларингологи досить часто застосовують антигістамінні препарати та/або топічні кортикостероїди, при бактеріальному — антибіотики (як системно, так і місцево, іноді в поєднанні з топічними кортикостероїдами). Гіпертрофія глоткового мигдалика III ступеня є показанням до оперативного лікування. Однак клінічно доведено: виконання аденоїд­ектомії на тлі запалення може призвести до швидкого рецидиву (Мельников М.Н., Соколов А.С., 2000; Darrow D.H., Siemens C., 2002; Yilmaz M.D. et al., 2002; Лайко А.А. та співавт., 2006; Безшапочний С.Б. та співавт., 2009а). Тому практичне завдання лікаря полягає у підборі адекватної терапії з метою зменшення вираженості запального процесу і гіпертрофії мигдалика, що може дозволити уникнути оперативного втручання.

Дитячі оториноларингологи спільно з педіатрами шукають нові шляхи вирішення цієї проблеми, включаючи в схеми лікування нові препарати та їх комбінації з місцевою іригаційною терапією ізотонічними і гіпертонічними розчинами, яка швидко і ефективно впливає на запальний процес як при гострому, так і при хронічному аденоїдиті. Таке лікування, перш за все, є безпечним для дитини, зменшує запальний процес в носовій частині глотки, гіпертрофію лімфаденоїдної тканини.

Важливим компонентом ефективного консервативного лікування при гіпертрофії глоткового мигдалика та аденоїдиті є адекватна іригаційна терапія ізотонічними і гіпертонічними сольовими розчинами, одним з яких є Аква Маріс® виробництва компанії «Ядран» (Хорватія),представлений широкою лінійкою препаратів.

Особливості складу й місцевого впливу препаратів Аква Маріс®

У патогенезі запалення слизової оболонки порожнини носа й носової частини глотки особливе значення має порушення функції миготливого епітелію слизової оболонки, ефективність роботи якого значною мірою залежить від наявності іонів калію і магнію (Тарасова Г.Д., Мокроносова М.А., 1999; Козлов В.С., 2003; Богомильский М.Р. та співавт., 2009; Wei J.L. et al., 2011; Гаращенко Т.И. и соавт., 2012). Новим кроком у розробці препаратів на основі натуральних природних речовин став Аква Маріс® спрей назальний, який містить оптимальний склад солей та мікроелементів води Адріатичного моря, що дозволяє стимулювати процес самоочищення слизової оболонки. Найбільший вплив препарат чинить на поверхневий епітелій, який відрізняється особливостями будови і, як відомо, складається з трьох типів клітин: війчастих, вставних і келихоподібних.

Аква Маріс® містить мінерали, що дають енергію війчастим клітинам для їх руху; також в його склад включено солі, що сприяють розрідженню слизу і нормалізації його продукування у келихоподібних клітинах. Одним з таких елементів є іони магнію, необхідні для роботи миготливого епітелію. Розчин Аква Маріс® містить до 482 мг/л магнію. Спрей Аква Маріс® у скляних флаконах із дозатором-розпилювачем зручний для застосування. Ємність одного флакона становить 30 мл (приблизно 200 доз).

Спрей Аква Маріс® завоював довіру та пошану серед лікарів у профілактиці та лікуванні алергічного риніту, гострого та хронічного риніту, гострого і хронічного аденоїдиту та риносинуситу і залишається одним із найчастіше призначуваних препаратів в комплексній терапії цих нозологічних форм (Богомильский М.Р. та співавт., 2009; Wei J.L. et al., 2011; Гаращенко Т.И. и соавт., 2012; Лайко А.А. та співавт., 2013). Його застосування є актуальним і в дитячому віці. Це обґрунтовано якістю, безпечністю, високою ефективністю і комплаєнтністю препарату.

Морську воду для Аква Маріс® беруть в районі каналу Велебіт — акваторії Адріатичного моря, що максимально віддалена від населених пунктів та промислових зон. Після досконалого вивчення питання спеціалісти компанії-виробника дійшли виснов­ку, що морська вода, зібрана на глибині 5 м, містить оптимальну концентрацію корисних мікроелементів та має мінімум домішок.

Після забору вода проходить мікробіо­логічний контроль та префільтрацію, потім доводиться до ізотонічного або гіпертонічного стану (залежно від форми випуску) й наприкінці проходить бактеріологічну ультрафільтрацію, що виключає попадання до неї мікроорганізмів.

Аква Маріс® — це стерилізована ізотонічна морська вода, що сприяє підтриманню нормального фізіологічного стану слизової оболонки порожнини носа. Препарат позитивно впливає на розрідження слизу й нормалізацію його продукції у келихоподібних клітинах слизової оболонки порожнини носа. Мікроелементи, що входять до складу препарату, покращують функцію миготливого епітелію, який посилює опірність слизової оболонки порожнини носа і придаткових пазух до проникнення патогенних бактерій і вірусів.

Аква Маріс® Плюс — це ізотонічний стерильний розчин води Адріатичного моря, збагачений d-пантенолом. Завдяки мінеральним солям, великій кількості мікроелементів, що входять до її складу, та збагаченню d-пантенолом морська вода проявляє пом’якшувальний ефект на слизову оболонку верхніх дихальних шляхів. Проникаючи в клітини, d-пантенол перетворюється в пантотенову кислоту, яка сприятливо впливає на шкіру та слизову оболонку. Морська вода сприяє видаленню забруднень з порожнини носа та в комбінації з d-пантенолом зволожує слизову оболонку, попереджуючи її висихання, та сприяє регенерації.

Аква Маріс® Стронг — гіпертонічний розчин води Адріатичного моря з натуральними солями та мікроелементами. Завдяки багатому вмісту солі очищена морська вода видаляє надлишкову рідину зі слизової оболонки носа, зменшує їх набряк та полегшує дихання. Мінеральні солі та мікроелементи, що входять до складу морської води, проявляють пом’ якшувальний ефект на слизову оболонку верхніх дихальних шляхів. У будь-яку пору року при використанні добре обробленої морської води можна досягти ефекту, який відчувається під час перебування на морі.

Аква Маріс® система для промивання носової порожнини, до складу якої входить пристрій (ємність) для промивання носової порожнини та 30 пакетиків-саше з сіллю Адріатичного моря, може застосовуватися в домашніх умовах самою дитиною або за допомогою батьків. Пакетик розчиняють у необхідному об’ємі кип’яченої теп­лої води (330 мл — до мітки), дотримуючись інструкції для застосування, проводять промивання носових ходів. Рідина тече самоплином, без додаткового тиску, що запобігає ризику розвитку отиту і є безпечним, особливо для дитини. Промивання є ефективним методом іригаційної терапії при гострому і хронічному аденоїдиті, риносинуситі. Також можна використовувати сіль Адріатичного моря, збагачену гіпоалергенними лікарськими травами (мірт звичайний та безсмертник італійський), які чинять антимікробну та противірусну дію.

Комплексний підхід до консервативного лікування гострого і хронічного аденоїдиту із застосуванням іригаційної терапії ізотонічними і гіпертонічними розчинами, представленими препаратами на основі води Адріатичного моря, дозволяє значно покращити результати загальної та місцевої терапії у дітей.

Застосування комбінованого лікування при гострому і хронічному запальному процесі в порожнині носа, приносових пазухах і в носовій частині глотки (стандартна терапія + іригаційна терапія препаратом Аква Маріс®) сприяє значному клінічному, бактеріологічному поліпшенню, що виражається у зменшенні симптомів запалення, бактеріо­логічній санації слизової оболонки носа і лімфаденоїдної тканини носової частини глотки.

Безпека і хороша переносимість препаратів Аква Маріс®, пролонгована клінічна ефективність при аденоїдиті та супутньому гострому риносинуситі у дітей і високий комплаєнс дозволяють рекомендувати їх до широкого застосування в амбулаторних і стаціонарних умовах як лікувальні та профілактичні засоби в дитячому віці.

Список використаної літератури

Одержано 14.04.2014

Інформація для професійної діяльності медичних та фармацевтичних працівників
Аква Маріс®
Р.п. UA/1628/03/01 від 21.10.2011 р.; UA/9858/01/01 від 15.07.2009 р.; UA/9898/01/01 від 30.07.2009 р.; UA/12862/01/01 від 09.04.2013 р.; UA/11794/01/01 від 11.11.2011 р.
Склад. Аква Маріс® спрей для горла у флаконах з дозуючим пристроєм: 1 мл розчину містить 100% стерильної морської води Адріатичного моря; Аква Маріс® краплі назальні у флаконах: 1 мл розчину містить морської води Адріатичного моря 0,3 мл; Аква Маріс® спрей назальний у флаконах з дозуючим пристроєм: 1 мл розчину містить морської води 0,3 мл; Аква Маріс® Плюс спрей назальний у флаконах з дозуючим пристроєм: 100 г розчину містить 25 г ізотонічної стерильної води Адріатичного моря; Аква Маріс® Стронг спрей назальний у флаконі з дозуючим пристроєм: 1 мл розчину містить 100% стерильної морської води Адріатичного моря. Фармакотерапевтична група. Аква Маріс® спрей для горла: засоби, що застосовують при захворюваннях горла. Код АТС. R02AA20. Аква Маріс® краплі назальні, Аква Маріс® спрей назальний та Маріс® Стронг спрей назальний: засоби, що застосовують місцево при захворюваннях порожнини носа. Код АТС. R01AX10. Аква Маріс® Плюс: засоби, що застосовують при захворюваннях порожнини носа. Протинабрякові та інші препарати для місцевого застосування при захворюваннях носа. Інші засоби для лікування при захворюваннях носа. Код АТС. R01AX10. Фармакологічні властивості. Аква Маріс® спрей для горла на основі стерильної морської води застосовують з лікувальною, профілактичною і гігієнічною метою для очищення, усунення подразнення та захисту слизової оболонки горла. Стерилізована гіпертонічна морська вода сприяє підтриманню нормального фізіологічного стану слизової оболонки порожнини горла. Змиває віруси і бактерії зі слизової оболонки, сприяє підвищенню місцевого імунітету, має місцеву протизапальну дію, є профілактичним засобом щодо запальних захворювань горла. Аква Маріс® краплі назальні та Аква Маріс® спрей назальний: стерилізована ізотонічна морська вода, що сприяє підтриманню нормального фізіологічного стану слизової оболонки порожнини носа. Сприяє розрідженню слизу і нормалізації його продукції у келихоподібних клітинах слизової оболонки порожнини носа. Мікроелементи, що входять до складу препарату, покращують функцію миготливого епітелію, який посилює опірність слизової оболонки порожнини носа і придаткових пазух щодо проникнення патогенних бактерій і вірусів. При алергічному та вазомоторному риніті сприяє змиванню і видаленню алергенів і гаптенів зі слизової оболонки порожнини носа, зменшенню місцевого запального процесу. При застосуванні з гігієнічною метою сприяє очищенню слизової оболонки порожнини носа від вуличного і кімнатного пилу. Аква Маріс® Плюс: ізотонічний стерильний розчин води Адріатичного моря з натуральними солями та мікроелементами, збагачений d-пантенолом. Після впорскування у носовий хід зволожує суху слизову оболонку порожнини носа, стимулює регенерацію, нормалізує клітинний метаболізм і чинить трофічну дію. Сприяє розрідженню слизу і нормалізації його продукції у келихоподібних клітинах слизової оболонки порожнини носа. Мікроелементи, що входять до складу препарату, покращують функцію миготливого епітелію, який посилює опірність слизової оболонки порожнини носа і придаткових пазух до проникнення патогенних бактерій і вірусів. Аква Маріс® Cтронг: гіпертонічний розчин стерильної морської води забезпечує зменшення набряку слизової оболонки порожнини носа завдяки видаленню надлишкової рідини з міжклітинного простору за рахунок різниці осмотичного тиску. Змиває віруси і бактерії зі слизової оболонки порожнини носа. Мікроелементи, що входять до складу препарату, покращують функцію миготливого епітелію, що посилює захисну функцію слизової оболонки порожнини носа та придаткових пазух. Побічна дія. Можливі алергічні реакції. При першому введенні Аква Маріс® Cтронг можливий також дискомфорт у носовій порожнині.
Мераліс®
Р.п. UA/12207/01/01, UA/12207/01/02 від 15.06.2012 р.
Склад. Мераліс® спрей назальний у флаконі з дозуючим пристроєм, 10 мл 0,05/0,1% розчину якого містять ксилометазоліну гідрохлориду 5/10 мг. Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовують при захворюваннях порожнини носа. Симпатоміметики, прості препарати. Код АТС. R01AA07. Фармакологічні властивості. Ксилометазолін є симпатоміметичним агентом, що діє на α-адренергічні рецептори. Викликає звуження назальних кровоносних судин, зменшуючи набряк слизової оболонки порожнини носа, його придаткових пазух і таким чином поліпшуючи носове дихання при закладеності носа та придаткових пазух. Побічна дія. Респіраторні, торакальні та середо­стінні розлади; розлади нервової системи; головний біль, безсоння, втома; серцеві розлади; системні ефекти та ін.
З повною інформацією про препарати можна ознайомитися в інструкціях для медичного застосування.

 

 

 

 

 

 

 

Издательство МОРИОН morion.ua АПТЕКА online apteka.ua Фармстандарт pharmstandart.com.ua Компендиум compendium.com.ua